БІОМЕХАНІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ΠΑΡΑΜΕΤРІВ БЕЗПЕЧНОЇ ПОЗИ ЗА КЕРМОМ АВТОМОБІЛЯ

Анотація

Вимога забезпечення здоров’я та безпеки людини на всіх рівнях її діяльності вимагає детального вивчення явищ, що виникають під час руху й аварій систем водій – автомобіль – дорога – середовище (ВАДС) [1]. Як стверджують фахівці [2], вагомість у цій системі суб’єктивного чинника – водія – безперечно, переважає вагомість об’єктивних чинників. Ергономічна робоча поза за кермом (посадка) дає змогу водієві одержувати більш повну й докладну інформацію про переміщення автомобіля, зумовлює точність роботи з органами керування, підвищує активну й пасивну безпеку дорожнього руху [1, 2]. Сучасні рекомендації щодо правильної робочої пози за кермом автомобіля [3, 4] передбачають значний (до 40º) нахил спинки сидіння назад, утримання керма майже випрямленими в ліктьових суглобах (кут 130–150º) витягнутими вперед руками і дію на педалі зігнутими в колінних суглобах до кута 120–150º ногами (рис. 1а). Така поза характеризується вираженим грудним кіфозом і поперековим лордозом, спричиненими значним нахилом спинки сидіння назад і намаганням водія дотягнутися випрямленими руками до керма, яке далеко попереду. Це викликає підвищений м’язовий тонус розгиначів і згиначів шийного відділу хребта. Через мале плече дії сил тяги функціональних м’язових груп (ФМГ) згиначів плечей і передпліч, зумовлених великими кутами в плечових і ліктьових суглобах, вони не можуть забезпечити належну силу для утримання й обертання керма в позаштатних ситуаціях. Водій змушений утримувати витягнуті вперед руки в горизонтальному положенні, що призводить до підвищеного тонусу відповідних ФМГ і швидкої втоми. Щоб полегшити утримання рук у такому положенні він починає опиратися кистями на кермо, що призводить до підвищеного навантаження і втоми ФМГ згиначів пальців, збільшення часу реагування й зниження точності кермування. Така робоча поза викликає підвищений тонус ФМГ розгиначів хребта, а також згиначів стегон, розгиначів гомілок і згиначів стоп.