РОЛЬ ТАНЦЮ ЯК ЗАСОБУ ОЗДОРОВЛЕННЯ В ЕПОХУ ПАНДЕМІЇ

Oleh RYBAK, Dariusz W. SKALSKI, Damian KOWALSKI, Bohdan WYNOGRADSKI, Lyudmyla RYBAK, Nataliia TSYHANOVSKA

Анотація


Вступ. Танець як забава і розвага відіграє величезний вплив на психофізичний розвиток людини, створюючи сприятливі умови для активного відпочинку, радісний настрій і добре самопочуття та позбавляючи нас від стресу, сприяючи збереженню та відновленню здоров’я, підтриманню загального рівня фізичного стану (головним чином опорно-рухового апарату, кровообігу, обміну речовин, дихання тощо) й розвитку різних сторін моторики, а також розвиваючи такі позитивні риси характеру, як самодисциплінованість і вимогливість до себе, уміння співпрацювати та змагатися в команді. Танець допомагає підтримувати емоційну рівновагу, формує відчуття безпеки та контролю над власним життям. Епідеміологічна пандемія більшою чи меншою мірою змінила умови діяльності суб’єктів танцювальної індустрії, які були змушені адаптуватися до жорстких обмежень, що запровадив уряд. Однак їх інтерпретація ускладнена неповною прозорістю відповідних правових норм, не до кінця зрозуміло, коли, де, у яких формах і в якому обсязі дозволена їхня діяльність у ситуації, що склалася. Після впровадження нових обмежень власники танцювальних шкіл узгоджують можливість подальшої діяльності з юристами. Функціонування танцювальних шкіл залежить відтак званого номера PKD (Польської класифікації видів діяльності), тому найчастіше такі школи реєструють як «позашкільну форму художньої освіти» (PKD 85.52), щоб їх подальша діяльність була правомірною. Однак санітарно-епідеміологічні інспектори часто звинувачують їх у наданні місць для танців у закритих приміщеннях для прове дення фізкультурно-оздоровчих заходів. Тож танцювальні студії, захищаючи себе від можливих юридичних санкцій, видають накази про підготовку й участь відвідувачів у змаганнях і конкурсах.

Мета роботи – окреслення своєрідності танцю як культурного явища та встанов лення особливостей його застосування
в умовах пандемії. Результати та висновки. Танець може бути таким же захопливим предметом дослідження, як література, музика, мистецтво чи кіно, тому його варто вивчати й шукати для нього цікаві практичні застосування. Танець має істотний вплив на психофізичний розвиток людини, сприяє збереженню та відновленню здоров’я, підтриманню загального рівня фізичного стану й розвитку різних сторін моторики. Танцювально-рухова психотерапія використовує танець для інтеграції людини в емоційну, когнітивну, фізичну та соціальну сфери. Але танець – не лише форма фізичної активності, а й вид мистецтва, тому поліпшення фізичної форми часто не є його головною метою. Суб’єктам танцювальної індустрії в умовах пандемії було важко адаптуватися до жорстких обмежень, які запровадив уряд, тому їхні власники реєстрували свої школи як «позашкільну форму художньої освіти», а щоб санітарно-епідеміологічна служба не звинувачувала їх у наданні закритих приміщень для проведення фізкультурно-оздоровчих заходів, танцювальні студії позиціонують свою діяльність як підготовку й участь відвідувачів у змаганнях і конкурсах та залишають можливість навчання лише професійним танцюристам. Популярні індивідуальні онлайнові уроки й приватні курси весільних і бальних танців часто викликають у клієнтів скептичне ставлення до онлайн-занять, оскільки тренери не в змозі контролювати процес навчання.


Повний текст:

PDF

Посилання


Abraham, M.F. (1982). Modern Sociological Theory. Bombay – C alcuta – Madras: Delhi Oxford University Press.

Brückner, A. (1957). Słownik Etymologiczny Języka Polskiego (s.565). Kraków: Krakowska Spółka Wydawnicza.

Byczkowska, D. (2007). Ciało jako narzędzie budowania pozycji w grupie na podstawie badań wśród tancerzy tańca towarzyskiego. W J., Leoński, U., Kozłowska. W kręgu socjologii interpretatywnej. Jakościowe badania nad tożsamością (s. 12–18). Szczecin: Uniwersytet Łódzki..

Dragan, M. (2020). Zdrowie psychiczne w czasie pandemii covid 19. Warszawa: Wydział Psychologii Uniwersytetu Warszawskiego.

Drożdż, T. (2012). Człowiek i taniec. Systemy choreograficzne jako profile badania kultury. Katowice: WSiP.

Dziadowiec, J. (2011). Ciało w tańcu. Rozważania z perspektywy folkloru góralskiego. W M., Banaś, K. W., Warmińska (Red.), Kulturowe emanacje ciała (s. 120–125). Kraków.

Garaudy, R. (1991). Danser sa vie, W W. Tomaszewski. Człowiek tańczący (s. 172–180). Warszawa.

Gontarczyk, A., Dowbor, T. (2015). Aktywność sportowa Polaków (s. 12–16). Raport z badania TNS Polska.

Kawula, S. (1998) Komplementarność w analizie życia rodzinnego – u jęcie nauk społecznych. W S., Kawula, J., Brągiel, A., Janke (Red.), Pedagogika rodziny. Obszary i panorama problematyki (s. 39–47). Toruń.

Kobierecki, M. (2016). Kultura fizyczna a kultura. Zeszyty. Naukowe Zbliżenia Cywilizacyjne (s. 15–22). Włocławek: Państwowa Wyższa Szkoła Zawodowa we Włocławku,

Kosiewicz, J. (2007) Socjologia sportu w Europie – perspektywa historyczna i badawcza (s.82–91). Warszawa: AWF.

Kowalczyk, S. (2003) Społeczno-i ntegracyjna funkcja sportu. W Z., Dziubiński (Red.), Społeczny wymiar sportu (s. 55–62). Warszawa.

Kowalski, D., Zysiak-C hrist, B., Skalski, D., Brzo- skowska, K. (2020). Swimming sport in during the COVID-19 pandemic. Scientific Journal of the Military University of Land Forces, vol. 53, nr 2, art. nr 200, 272–284.

Krawczyk, Z. (1985). Od aksjologii ciała do koncepcji kultury fizycznej. Kultura fizyczna i sport w ujęciu socjologicznym (s. 32–33). Kraków.

Kulik, T.B. (1997). Edukacja zdrowotna w rodzinie i w szkole (s. 21–28). Stalowa Wola.

Lange, R., (1988) O istocie tańca i jego przejawach w kulturze. Perspektywa antropologiczna (s. 92–97). Kraków: Polskie Wydawnictwo Muzyczne.

Macintosh, F. (Ed.). (2010). The Ancient Dancer in the Modern World. Responses to Greek and Roman Dance (s. 17–22). New York: Oxford.

Royce, A. P. (2014). Antropologia tańca (s. 75–83). Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu War- szawskiego.

Shay, A. (2004). Antropologia tańca (s. 93–103). Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszaw- skiego.

Skalski, D., Kowalski, D., Grygus, I., Kindzer, B. (2021). Wybrane zagadnienia edukacji zdrowotnej w realizacji nordic walking w okresie pandemii. W. D., Skalski, B., Kindzer (Red.), Kultura fizyczna i edukacja zdrowotna: wybrane zagadnienia w aspekcie pedagogicznym (s. 13). Starogard Gdański.

Williams, D. (2004). Anthropology and the Dance (s. 61–64). Chicago: Ten Lectures.

Wohl, A. (1979). Socjologia kultury fizycznej. Zarys problematyki, (t. I, s. 41–53). Warszawa: AWF.

Woynarowska, B. (2011). Edukacja zdrowotna (s. 18–22). Warszawa: PWN.

Żyłko, B. (2009). Semiotyka kultury (s. 43–45). Gdańsk: Wydawnictwo Uniwersytetu Gdańskiego.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.